Батьківство без кордонів:
погляд на виховання дітей у різних країнах світу
Очевидно, що нині настала своєрідна криза батьківства. Чимало молодих батьків переймаються, що не мають готового «сценарію», надійного рецепту виховання дитини в сучасному світі— коловороті стрімких змін, невизначеності, невпевненості та водночас безкраїх можливостей. До того ж вони ревно вірять, що вибір ними тактики та стратегії батьківства «викарбує» майбутнє їхніх дітей. Тому в сумнівах батьки кидаються від експерта до експерта, від книжки до книжки, від сайту до сайту, керуючись єдиною метою— зростити найщасливішу, найуспішнішу, найвихованішу людину. Утім чи не криється небезпека в думці, що існує єдиний правильний підхід до виховання?Дослідження засвідчують: сучасні українські мами рідко звертаються за порадою до власних матерів, оскільки зневірилися у традиціях виховання та розвитку, у яких зростали самі. Натомість за допомогою спеціальної літератури й інтернету вони прагнуть знайти якийсь інший шлях, що стане гарантовано успішним «сценарієм» виховання дитини. Проте чи не криється в такому рішучому намаганні певна небезпека?
Журналістка та блогер Крістін Грос-Ло (ChristineGross-Loh) дослідила це питання і про зроблені висновки написала у книжці «Батьківство без кордонів: дивовижні уроки від батьків з усього світу». Журналістка стверджує, що в багатьох розвинених країнах не впадають у батьківський невроз і просто йдуть шляхом, прийнятим у їхній культурі та соціумі. Але наскільки ж різні ці шляхи! Наведемо кілька прикладів.
Самостійність та батьківський нагляд
У Японії та у скандинавських країнах батьки сфокусовані на культивуванні в дітях незалежності й самостійності, тож змалку дозволяють їм самостійно займатися різними справами (посильними для дітей). Зокрема, японці віком від шести-семи років самі користуються громадським транспортом, пересуваються людними вулицями, ходять до школи, у магазини чи кіно, а також наглядають за молодшими братами та сестрами.Натомість діти в США перебувають під пильним наглядом батьків значно довше, особливо в публічних місцях. Крістін Грос-Ло зазначає: «Якби я дозволила своїм дітям поводитися у США так само, як у Японії, мене не просто вважали б несповна розуму — хтось обов’язково зателефонував би у службу захисту дітей!».
Аргументи на користь плекання в дітях самостійності знаходимо і в єврейській традиції виховання, де здавна діє принцип: «Ми виховуємо дітей, аби відпустити їх». У дітях важливо розвинути самодостатність, життєстійкість, винахідливість. Для цього батьки насамперед мають дозволити їм діяти й помилятися, водночас емоційно підтримуючи, аби малеча відчувала надійну опору в батьківській любові й довірі.
Демократичні взаємини та слухняність
У багатьох західних країнах основний акцент у вихованні роблять на побудові демократичних взаємин батьків із дітьми. Наприклад, у Фінляндії дитині одразу після народження видають паспорт і вважають її громадянином. Батьки не мають права сварити дитину в публічних місцях — це приниження, а за спробу ляснути чи вдарити дитину на дорослого можуть накласти штраф або навіть заарештувати.У Швеції також є важливим поняття «права дитини» — як-от право тілесного контакту з батьками («доступу до тіла»), яке на законодавчому рівні дитина має у будь-який час, якщо це потрібно для її комфорту. Зокрема, батьки мають дозволяти їй залізти до них у постіль посеред ночі, а якщо не дозволяють — це вважають батьківською недбалістю.
Фізичний контакт дітей з батьками важливий і для традицій країн Азії. Наприклад, там діти можуть спати з кимось із батьків аж до восьми-дев’яти років. Утім про демократію та права дитини тут не йдеться: згідно з азіатськими традиціями виховання ключем до злагоди в родині є беззаперечна слухняність дітей.
Соціалізація та міжособистісні взаємини
У скандинавських країнах з раннього віку дітей соціалізують і привчають до певного розпорядку. Тож при народженні дитини батьки отримують майже рік відпустки за рахунок держави. Відтак, коли дитині виповнюється рік, вона вступає до дитячого садка. До речі, пріоритетом фахівців дошкілля у скандинавських країнах є збереження здоров’я дітей, зокрема перебування в будь-яку погоду на свіжому повітрі. Навіть дітей раннього віку найхолоднішими днями скандинавської зими тепло закутують і вивозять на вулицю, аби вони дрімали у колясках під час прогулянки.В Іспанії батьки також фокусуються на соціальному та міжособистісному аспектах виховання, утім головна роль у цьому беззаперечно належить родині. Наприклад, увечері діти, навіть маленькі, обов’язково проводять час у родинному колі — спілкуються, беруть участь у різних розвагах і йдуть спати не раніше 22:00.
Погляд на важливість навчання
Погляди на навчання, розвиток природних здібностей дітей у різних країнах різні. Так, у США батьки вважають, що через тотальну конкуренцію дитина не зможе досягти успіху, якщо не буде максимально «озброєна» різноманітними здібностями, талантами й знаннями, тож наполегливо стимулюють їх розвиток.Схожа ситуація і в країнах Азії, де успіх у навчанні — це вкрай важлива складова виховання дитини ледь не з раннього віку. Батьки, навіть не надто заможні, докладають чимало зусиль, аби дати дітям якісну освіту, а діти мають за це шанувати батьків та віддячувати всіма можливими способами.
Натоміть у Голландії й Фінляндії батьки переконані, що не варто примушувати дітей до навчання, зокрема вчити їх читати й писати ще в дошкільному віці. Пріоритетом для батьків є розумне розподілення часу дитини на відпочинок, їжу та приємне дозвілля.
Дитячий садок "ЗА" і "ПРОТИ"
Народження дитини - найрадісніше і відповідальна подія в житті батьків. Сотні хвилюючих і пам'ятних моментів доводиться пережити мамам і татам: боязкий невпевнений крок, щасливу посмішку, перше слово. А скільки тривог приносять удари і садна маленьких першовідкривачів, ріжучі зубки, осінні застуди ...Дуже турбують дбайливих батьків питання адаптації малюка в колективі і всебічного розвитку крихти. Зокрема, нагальною проблемою стає вибір між дитячим садком, наглядом родичів чи пошуком няні.
Зважимо всі за і проти
Отже, дитячий сад. Безсумнівною перевагою цієї установи є можливість для малюка спілкуватися з однолітками. Адже, як відомо, в хорошому колективі дітки набагато швидше розвиваються як розумово, так і фізично. Неспроста багато мам відправляють дошколят в садок, навіть маючи достатньо часу на те, щоб самостійно наглядати за малюком.Другий позитивний момент дошкільної освіти полягає в спеціально розробленої і адаптованої для потреб дитини програмі. В саду з малюками займаються фахівці, які присвятили часом все життя цієї професії і досконально розбираються в дитячій психології, особливості розвитку і специфіці навчання.
Третє - строгий режим дня, відповідний фізіології юного покоління. Грамотне розподіл занять, сну, прогулянок і відпочинку прищеплює малюкам поняття дисципліни, сприяє формуванню стабільної нервової системи, позитивному емоційному і фізичному розвитку. У домашніх умовах забезпечити всі це часом досить складно.
Не варто скидати з рахунків і той факт, що в дитячому саду малюки постійно знаходяться під невсипущою увагою не тільки вихователів, а й дитячих лікарів, психологів, завдання яких - виявити і скоригувати найменші проблеми.
А скільки радості і незабутніх миттєвостей доставляють діткам і батькам всілякі ранки, відкриті заняття, спектаклі.
Ну, а тепер трохи негативу.
Пальму першості в цьому пункті займають всілякі інфекційні захворювання, які градом посиплються на малюків з самого початку перебування в новому колективі. Є дітки, яким вдається досить швидко акліматизуватися і виробити імунітет до хворобами. Але нерідкі випадки, коли малюків доводилося забирати з групи на рік, а то й на зовсім.Так що, якщо ви плануєте відправити синочка чи доньку в сад - не варто поєднувати урочиста подія з виходом мами на роботу. З величезною мірою вірогідності вже через пару-трійку днів доведеться відпрошуватися на лікарняний.
Для діток, яким за станом здоров'я категорично не підходить така форма дошкільної освіти можна розглянути альтернативні варіанти: пошук няні або проведення часу з рідною бабусею. У цьому випадку малюк, безсумнівно, отримає максимум ласки і турботи.
Словом, вибір за вами!
Казка - як метод виховання дошкільників
Казка ... Дивовижний світ дітей, в якому можливо все, в якому добро завжди перемагає зло, сильний захищає слабкого, дерева розмовляють, а курочка несе незвичайні золоті яйця.Багата дитяча фантазія створює свій казковий світ, який діти, до певного віку, не відділяють від реальності. Тому читання казок для дошкільника - улюблене заняття.
Дитячі психологи давно використовують казкові історії у своїй роботі. Взявши на озброєння багатий досвід предків, сучасні фахівці розробили новий напрямок практичної психології - казкотерапію. В її арсеналі як народні, так і авторські, розроблені для різних цілей і віків казкові історії і гри.
Найбільш ефективним стало використання казок для дошкільнят. Період 5-7 років один із кризових у розвитку дитини: відбувається знайомство з таким поняттями як справедливість, відповідальність, мораль. На цей вік приходяться і перші спроби обману, конфлікти з однолітками. Свій життєвий досвід ще занадто малий, і самостійно визначити, що «добре», а що «погано», самостійно вибрати вірні способи вирішення дитячих конфліктів, дитина не в змозі.
За допомогою правильно обраних казок для дошкільника, батьки і педагоги дають можливість малюкові зробити правильні висновки. Ототожнюючи себе з головним героєм, аналізуючи її вчинки, дитина в цьому віці вже здатний провести паралелі зі своєю поведінкою.
Крім навчання, спеціальні казки для дошкільника допомагають виявити і вирішити виникаючі психологічні проблеми. Програючи проблемну ситуацію з казковим персонажем, дитина знімає напругу, знаходить різні варіанти її рішення.
Ситуація втрачає свою негативне забарвлення, розряджається і більше не є для малюка трудністю. Виконання різних ролей у казці для дошкільника буде прекрасною можливістю пережити різні емоції, і перенести отриманий досвід в життя.
Для занять з казками необхідно вибрати «правильне» час і місце, що розташовує до довірчого спілкування. Традиційно, казки читають перед сном, у ліжку. Протягом дня у дитини напевно були яскраві, значущі для нього, переживання, якими йому хочеться поділитися з батьками. Якщо спогади негативні, можна перетворити їх в казку, і переграти по більш позитивним сценарієм.
Читаючи своїм діткам казки і зображуючи казкових персонажів, батьки поринуть в атмосферу дитинства, відвлекуться від суєти, а малюків навчать доброті, справедливості та іншим істинним життєвим цінностям. Спільні ігри зближують батьків і дітей, сприяють встановленню дружніх і довірчих відносин.
Ми разом з Вами зацікавлені в тому, щоб відвідування дитиною дитячого садка було комфортним і корисним!
У ЧОМУ МУДРІСТЬ БАТЬКІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ?
Чи доводилося вам, шановні, замислюватися над тим, які ми всі різні - не тільки зовні, а й за своєю поведінкою, думками, ставленням до життя. Напевне, в цьому є сенс: розмаїття збагачує враження, життєвий досвід, робить нас цікавими одне одному і відкриває перспективу вибору відповідно до своїх уподобань. Але в цьому розмаїтті завжди можна знайти щось подібне, спільне, що нас об'єднує. Ось про таку схожість і несхожість батьків і їхнього ставлення до дітей давайте поміркуємо разом.Розпочнемо зі спостереження. Його об'єктом, оберемо мам, які вийшли на прогулянку з дітьми і розмістилися на ігровому майданчику. Кожна спостережлива людина може швидко розподілити їх на два типи: «Ти не забився? Тобі боляче?» - запитують з тривогою в голосі одні, і : «Нічого, до весілля заживе!» - коментують інші, якщо малюки падають з гірки, гойдалки або бігаючи. Й у відповідь практично завжди отримують відповідну реакцію: діти першого типу мам починають голосно і безутішно плакати, навіть якщо до запитання вони мирилися зі своєю невдачею і намагалися терпляче переносити біль; діти другого типу мам спокійно піднімаються, повторюють мамині слова, намагаються приховати від оточуючих свій біль і навіть сміються над собою і тим, що сталося.
Що це? Підвищена чутливість до болю одних і неприйняття його іншими? Прояв терплячості чи нетерплячості, бажання знайти винного чи уникнути труднощів, неприємностей буденного життя? А може щось інше? Тоді що саме? Щоб розібратися, давайте поміркуємо над тим, що вже засвоїли ці дві групи діток. Перші зрозуміли наступне: падати боляче, і чим голосніше кричиш - тим більше співчуття викликаєш, завжди можна розраховувати на втішання, вигідно використовувати становище потерпілого, за свою невдачу звинуватити когось або щось і завжди мати в усьому підтримку. Дітки другої групи на власних помилках, не зосереджуючись на невдачах, не чекаючи щохвилинно сторонньої допомоги навчаються безпечного поводження у довкіллі, оптимізму, гартують силу волі, виявляють самостійність і наполегливість у досягненні поставленої мети.
Джерелом цього досвіду і намагань є батьківська (материнська) позиція. Проблема в тому, що батьки першого типу кидають на допомогу, виходячи із власної потреби завжди бути потрібними, вони люблять «загоювати рани» і не хочуть замислюватися над тим, що рано чи пізно їхнім діткам доведеться зіткнутися з набагато більшими проблемами і труднощами, а поряд може нікого не виявитися. Є велика небезпека для незагартованої дитини зламатися під тягарем реального життя. Не завжди виправданою є й позиція другої групи батьків. Адже таким спрощеним ставленням до дитячих проблем можна спровокувати виникнення великої дистанції в стосунках і втратити потребу дитини в них, допустити неконтрольовану і безпечну поведінку, яка може призвести до травмування. І хоча це крайнощі, їх треба враховувати. Отже, входження малюка в самостійне життя повинне бути поступовим і доцільно організованим батьками.
Чи можна говорити про те, що одних діток батьки люблять більше, а інших менше? Правильніше говорити про те, що люблять вони по-різному. І в цю любов кожен вкладає своє розуміння щастя, достойного життя, свій власний життєвий досвід і нереалізовані мрії. Більше того, їхня внутрішня проблема мати і любити дитину, бажання виростити її здоровою і щасливою часто наштовхуються на зовнішні об'єктивні причини, пов'язані зі знанням і вмінням, як це робити, з умовами реалізації цих прагнень і зі здатністю подолати стереотипне мислення про те, що виховання дитини - приватна справа батьків, суть якої виявляється у фразі «моя дитина - як хочу, так і виховую». А виховують здебільшого так, як виховували у дитинстві їх. І не перестають при цьому дивуватися, що часто отримують ефект, протилежний бажаному. Причина ж у тому, що немає однакових батьків, як немає і однакових дітей. Кожна особистість - неповторна і самоцінна, і до кожної необхідно шукати свій підхід. У питаннях виховання слід виходити саме з такого розуміння інших та з інтересів дитини, які не повинні обмежуватися сьогоднішнім днем, а мати життєву перспективу. Ця перспектива вимагає великої життєздатності і гармонії у стосунках з довкіллям.
Складність завдання, що постає перед батьками, полягає в необхідності не тільки любити своїх дітей, а й давати їм право на помилки та самостійний вибір. Адже тільки так можна опановувати життєву мудрість, набувати досвіду. Турбота про дітей зовсім не повинна обмежувати їхні будь-які самостійні кроки. Безперечно, поки дітки малі, батьки повинні бути максимально уважними до того, щоб створити їм безпечні умови. Адже кожна проблема маленької дитини - це насамперед проблема її батьків. І якщо не забезпечити дитині все необхідне для нормального самопочуття (раціональне і вчасне харчування, санітарно-гігієнічні умови, режим дня, тощо), вона просто може не вижити.
Однак у міру того, як дитина зростає - розпочинаючи, приміром, з дев'яти місяців, з найперших її спроб вибору, батькам необхідно постійно і непомітно для самої дитини надавати їй право самій долати власні труднощі. Від намагання самостійного подолання фізичних перешкод діти поступово і природно перейдуть до вміння, самостійного, адекватного і доцільного прийняття рішень, відповідальності за себе і свої вчинки. Отже, любов батьків і їхнє ставлення до дитини в кінцевому результаті визначають те, як вони справляються з більшістю своїх проблем.
